Прийшла зимонька – зима!

А земля, мов казка, чарівна і біла,
В інії дерева, скрізь сніжок лежить.
Де весною річка ніжно голубіла,
Там сьогодні біла стежечка біжить.

Всюди тихо-тихо, спокій. Мріє тиша.
І такий чарівний, дивовижний світ.
Гілка не шелесне, вітерець не дише.
Лише червоніють снігурі між віт.

Зима — дивовижна пора року. Сховавшись під білу ковдру, природа, немов у казці, занурилася в довгий, глибокий сон. Чарівниця-зима зачарувала, приворожила ліс. Всі дерева тягнуть до сизого неба оголені кришталеві гілки. Тільки ялини й сосни стоять зелені, так й дуб ще не скинув свого літнього вбрання. Листя його лише пожовкло та потемніло. Нижні гілки дуба шатром розкинулися над галявиною. Сніг набився в глибокі зморшки кори. Товстий стовбур наче прошитий срібними нитками. Здалеку здається, що це стоїть відважний богатир в бронзовій кольчузі, всесильний страж лісу. Інші дерева шанобливо розступилися, щоб дати старшому побратимові розвернутися в могутній силі. Налетить зимовий вітер, задзвенить бронзовим листям величезний дуб, але не схилиться навіть перед найсильнішою бурею.

Взимку знайомі пейзажі по-новому розцвічує сніг. В сутінках він синій, а під сріблястими променями місяця світиться загадковим блиском й грає різнобарвними іскорками. На світанку сніг рожевіє від червоної зорі. І навіть звичні лісові фарби поруч з мінливою сніжною білизною виглядають інакше.

Зима буває різною. Тільки придивитися треба. Вона і холодна, і з відлигою, хуртовинна і з капежем, сніжна та з сонцем. Зимовий день буває то тихий, морозний і сонячний, то похмурий і туманний, то з завиванням холодного вітру і сніжною хуртовиною. А який чудовий зимовий ранок — нечутній, з морозом, сонцем та іскристим снігом. І вечір такий довгий, замислений. Природа ніби чекає настання чарівної казки.