Нестерварська бібліотека: Історія села

Нестерварка розташована на рівному місці, на лівій стороні річки Сільниці, яка впадає в Південний Буг, межує з містом Тульчином, до обласного міста Вінниці – 80 км, до Немирова – 36 км, до Брацлава – 16 км. До найближчої залізничної станції Журавлівка (лінія Вапнярка - Жмеринка Південно-Західної залізниці) – 13 км. Населення – 2544 особи. Площа – 2,017 кв.км. Географічні координати - 48°41′28″ пн. ш. 28°52′0″ сх. д. Середня висота над рівнем моря - 222 м. Водойма – річка Сільниця. Ґрунт глинисто-чорноземний, помірна кількість вологості.

Адреса Кинашівської сільської ради: 23607, Вінницька обл., Тульчинський р-н, с. Кинашів, вул. Желюка, 2, тел. 2-36-00; 2-38-54. Кинашівській сільській раді підпорядковані села: Кинашів, Нестерварка, Мазурівка.

Село Нестерварка мала за часи свого існування декілька назв: Нестервар, Нестеровці, Нестерівка і нарешті Нестерварка. Нестерварка є передмістям Тульчина - районного центру. З 1607 року під назвою Нестервар поселення згадується в актах Люблінського коронного трибуналу (вищого апеляційного суду для земель Малої Польщі, Волинського, Київського і Брацлавського воєводств) у зв'язку з розселенням тут біглих селян. В інших документах ХVII століття зустрічаються обидві назви – Нестервар і Тульчин.

Коли з’явилися перші поселення людей на території села достовірно невідомо, археологічні дослідження на території села не проводились. В стародавні часи відповідні природні умови і зумовлювали заняття наших предків. Люди в цей час переходили до осілого способу життя, в основному займалися землеробством, але були поширені і такі ремесла, як столяр, каменяр, чоботар.

Історія села, архівні матеріали не дають змоги детально відтворити часи далекої минувшини наших предків. Вперше село Нестерварка згадується в архівних документах, датованих 1505 роком: у цьому році дехто Федько Дашкевич бив чолом королю, про те, що дід його Герман вислужив у Вітовта (великого князя Литовського (1392—1430) села, серед яких була і Нестерварка. По словам Федька Дашкевича дід його мав дарчій лист на це село, але коли татари напали і спалили Брацлав (на той час Нестерварки входила у Брацлавське воєводство), то лист загинув.

Історія Нестерварки творилася і розвивалася у сув’язі з загальним розвитком всієї України. Постійне поселення людей відносять до часів Київської Русі, коли йшла боротьба за землі і виживання. Основна ж версія походження назви села випливає із стародавньої легенди: козак Нестер і козачка Варка збудували на березі річки Сільниця хатину і заснували село, яке згодом стало називатися Нестерварка.

Колись в селі жили козаки і село ділилося на сотні: від першої до восьмої. В селі до сих пір є кутки, які називаються:

- Ґрунти (вул. Червоноармійська);

- Кобилівський бік (вул. Зелена).

В інших документах ХVІІ ст. зустрічаються обидві назви поселення – Нестервар і Тульчин. Польський король Сигізмунд ІІІ в 1609 році віддав Нестервар в знак військової нагороди Брацлавському і Вінницькому старості Валенті Олександру Калиновському, магнату, володарю Брацлавщини та Київщини.

Фортеця Нестервар була збудована на широкому місці, де зливаються дві річки Тульчинка і Сільниця, з метою оборони від вторгнень татарських орд в східні регіони Польського королівства.

Через Нестервар проходив крупний в наших землях торговий тракт, який розпочинався в Луцьку на Волині і зв’язував ці міста з містами західного і східного Поділля, звідки уходив в Молдавію і Валахію, а далі в Причорномор’я та Крим. По Брацлавському воєводстві цей тракт проходив через Хмільник, Вінницю, Немирів і Брацлав до Тульчина, потім південному напрямку на Тростянець і Чечельник, а звідти в південно-східному – на Юзефград (нині Балта Одеської області).

Адам Калиновський збудував фортецю, оборонні укріплення, дерев’яний костел і замок. На старовинній карті французького військового інженера Гійома Біплана 1650 року поселення зображено: як і багато інших поселень брацлавського краю, замок мав навколо земляні вали і дерев’яний частокіл.

Маючи історичні дані, можна зробити висновок про мешканців тодішнього поселення. Напередодні визвольного руху 1648 року, захисниками фортеці були поляки і євреї, які стали жертвами трагічно відомої «Тульчинської різні». До озброєних козаків війська Максима Кривоноса приєднувались селяни з сіл Брацлавщини і постійно поповнювали кількісний склад війська Богдана Хмельницького. Штурм фортеці Нестервар тривав три дні, оборонці, в основному євреї мужньо тримали оборону, не даючи змоги підійти до стін фортеці.

На що козаки запропонували польській шляхті віддати все належне євреям золото, срібло, коштовності, зброю і видати самих євреїв, а взамін залишити шляхтичів живими і відійти від Нестервару. Поляки так і вчинили, після чого козаки запропонували полоненим євреям перейти на бік козаків і продовжувати визвольну боротьбу. Проте всі євреї як один, не зрадили своєї віри і були страчені неподалік фортеці. Хроніки козацького повстання засвідчують, що влітку 1648 року під стінами фортеці було перерізано євреїв від 2000 до 3000 чоловік. Після знищення євреїв козаки захопили і спалили замок, вчинивши розправу (близько 500 чоловік) з шляхтичами, включаючи їхнього ватажка князя Яна Четвертинського (в хроніці вказано, що йому відрізали голову).

Цей історичний факт свідчить про назрівшу ненависть до поляків і євреїв. Польські пани були володарями українських земель, а євреї були в якості економів та виконували всі розпорядження шляхтичів і мали безпосередній контакт з селянами. В зв’язку з цим звичайні селяни приєднувались до народного повстання, маючи на меті розправитися з ненависними володарями подільських поселень. І взагалі в історії села Нестерварки ця подія характеризується як одна із найяскравіших та найжорстокіших, як свідчення чітко виражених протистоянь релігійних конфесій (православ’я, католицизму, іудаїзму), які в історичному розвитку України – Руси ще не раз будуть каменем спотикання. Вибуховість ситуації на Брацлавщині посилювалася слабкістю королівської влади в Речі Посполитій. Не в змозі власними силами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови, що вони самі захищатимуть їх. З тієї причини він мовчки погоджувався, хоч і лише до певної міри, із зростанням козацтва. Проте із швидким посиленням обох цих явищ, королівський уряд втратив над ними контроль і нічого не робив, щоб розв’язати загрозливі протиріччя, що загострювались на українському пограниччі Речі Посполитої. У процесі розвитку визвольної війни формувалася українська державність.

У 1649 році між Україною та Річчю Посполитою підписано Боровську угоду, що поклало початок української козацької державності. По Боровській угоді Нестервар був приписаний до Брацлавського полку Данила Нечая в складі гетьманського війська, який налічував 22 сотні в загальній кількості 2662 козаки. В склад Брацлавського полку входила і Тульчинська сотня. Брацлавський полк відзначився в боях під Пилявцями (1648), під Батогом (1652) та під Жванцем (1653). Як військова одиниця існував до 1712 року.

У ХVIII столітті Нестерварка належала графу Станіславу Потоцькому.

З ХІХ століття до початку ХХ Нестерварка перейшла у володіння Марії Григорівни Строганової (Щербатової), уродженої Потоцької, а згодом село належало Удільному Відомству.

На початку 1796 року фельдмаршала Суворова призначили командуючим Південно-західною армією. В березні того самого року Олександр Васильович прибув у Тульчин. Оселився в палаці Потоцьких, до його апартаментів були внесені меблі: тапчан, вимощений соломою і застелений солдатським плащем, який був йому за ліжко, дерев'яний обрубок замінював крісло. Саме в Тульчині Олександр Васильович написав свою безсмертну працю «Наука перемагати». Одне з рідкісних видань її зберігається в Тульчинському краєзнавчому музеї. Прославлені суворовські полки розміщались також і коло села Нестарварки: збереглися рештки земляних будов, де О. В. Суворов навчав солдатів, як штурмувати ворожі укріплення. Селяни Нестерварки зберегли суворовську криничку за селом. До сьогоднішнього дня люди цінують цю криничку, бо в ній дуже цілюща вода.

На полях під селом ще й досі залишились рештки земляної фортеці під назвою «Пражка». Ця фортеця побудована у 1796 році за типом фортеці передмістя Варшави Праги, де Суворов навчав своїх чудо-богатирів штурмувати ворожі укріплення.

«Пражка» складалась з чотирьох бастіонних фронтів довжиною близько 200 метрів з равелінами перед всіма 4 куртинами. Навкруги укріплення крім рва, йшли в три ряди «вовчі ями». В центрі знаходилась сплетена з хворосту і тур башта, з якої Суворов наглядав хід навчання. Територія, яку займає «Пражка», становить близько 2 гектара.

На валу в 1960 році встановлено обеліск (з цегли, висотою 1,5 м, шириною 1 м, в центрі якого вмонтовано охоронну дошку за написом «Пражка» - учбове укріплення, побудоване у 1796 році суворовськими чудо-богатирями».

Перша церква в селі була дерев’яна, яка 1814 року згоріла на перший день Пасхи. Нова церква збудована у 1822-1848 роках на старому місці – цегляна на кам’яному фундаменті з благословення архіепіскопа Ксенофонта на честь Покрови Богородиці. У 1822 році храм був побудований до вікон і так залишався до 1843 року, з цього року знову почалося будівництво, яке продовжувалося до 1848 року і 26 вересня церква була освячена священиком Антоном Людкевичем. У 1851 році до храму прибудована цегельна дзвіниця на кошти графа Михайла Потоцького. Іконостас церкви двох’ярусний, 1856 року, ікони писані українським художником Іваном Сошенко. Широцький, відомий художник-етнограф, наш земляк, зауважує, що ікони Сошенка «відзначаються від звичайної малярської роботи». 8 років (1846 – 1854) Сошенко перебував в Немирові, в останні два роки майже в безнадійному стані, без роботи. Рік перебування в Тульчині для Сошенка був самий продуктивний: тут йому замовляють копію картини Софії Потоцької роботи Лампі для Г.Абази і розписати ікони для іконостасу Нестерварської церкви Покрова Божої Матері, а також розписує храм Різдва Христового в Тульчині. Дочка отця Антонія Брадучана з Нестерварської церкви розповідала, що вони обоє та односельці позували Сошенкові для образів.

Іван Максимович Сошенко (*2 червня 1807, Богуслав — †19 липня 1876), маляр і педагог, родом з Богуслава на Київщині, один з найближчих друзів Тараса Шевченка (брав активну участь у визволенні Шевченка з кріпацтва). У 1832-1838 роках вчився у Петербурзькій Академії Мистецтв; з 1839 викладач малювання у Ніжинській, Немирівській (з 1846) і Київській(з 1856) гімназіях. Із збережених творів Сошенка відомі: «Портрет бабусі М. Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі» (1857); пейзажі; ікони.

З 1814 по 1822 рік священиком був Іоанн Іоанович Якубович, при якому почато будівництво церкви у 1822 році. В 1842 році священиком став Антоній Іоанович Людкевич, який з великими труднощами добудував церкву. Після себе залишив 87 дес. землі, садибу церковну. Всі ці угіддя були передані церкві з поміщицької землі Абаза, який на той час був управителем помістя Потоцьких.

Всього населення на той час в селі було 1937 осіб: з них православних – 1873, католиків – 49, євреїв – 15. По суспільним групам населення розподілялось так: селян – 1750, міщан – 157 і осіб привілейованих – 30.

Школа відкрита в Нестерварці в 1848 році священиком Антонієм Людкевичем: з 1888 року вона іменується церковно-приходською, у 1889 році перенесена у власну цегляну будівлю.

В радянські часи село пережило голодомор і колективізацію, закриття церкви Покрова Божої Матері, роботу якої було відновлено у 1993 році. До Великої Вітчизняної війни і після до 1993 року у церкві знаходилась восьмирічна школа.

Після відкриття храму з 1993 по 2009 рік настоятелем храму був протоієрей Корецький Володимир. З 2009 року – настоятель храму архімандрит Сергій. Служитель у храмі – отець Василій. Опалення у храмі електричне.

У 1929 році на території села був створений перший колгосп імені Сталіна, першим головою якого був Петро Недбайло. Колгосп спеціалізувався на землеробстві і тваринництві. Вирощували цукрові буряки, кукурудзу, пшеницю.

Організацією колгоспу займалися члени партії. Серед них Стаднюк Василь Семенович, а помічниками його були: Дегтяр, Килимник, Пасічник. Килимник саме і заснувала перші ланки, її було встановлено перший телефон в Нестерварці.

В ланках були передові – Кубко Олена, Кришталь Марія, Смолій Євдокія, Кужель Ганна.

Окремо хочу розповісти про Стаднюка Василя Семеновича, людину великої і складної долі, всю довгу біографію якого можна визначити двома словами – воїн і хлібороб. Народився Василь Семенович у 1894 році, був учасником Першої Світової війни та Великої Вітчизняної війни. У 1929 році, як було сказано вище, створював у рідній Нестерварці колгосп. У Вітчизняну воював на Сталінградському і Українських фронтах, захищав честь і незалежність Батьківщини, а демобілізувавшись з армії, очолив рільничу бригаду. Більшу частину свого життя Василь Семенович орав, сіяв, ростив зерно, плекав землю. Нестерварка – Кинашів – Мазурівка – це мирні маршрути трудового життя Василя Семеновича Стаднюка. А скільки хороших справ за плечима цієї людини, коли він очолював Нестерварська сільську раду: нові школи, дитячі садки. Бувши вже на пенсії, Василь Семенович з ділами рідної артілі ніколи не розлучався, був народним контролером, головою ревізійної комісії. Був нагороджений орденами та медалями.

Стаднюк Анатолій Васильович, син Стаднюка В.С., який зараз живе у Нестерварці, пішов по стопам свого батька, працював механізатором у колгоспі, за високі досягнення у сільському господарстві був нагороджений Орденом «Трудового Червоного Прапора» (1975 рік), «Орденом Жовтневої революції» (1981), медаллю «За доблестный труд».

У 1927 році організовано тракторну бригаду, збудовано перший Цегельний завод на Тульчинщині, робота якого під час Великої Вітчизняної війни була припинена (спочатку окупації і до 1943 року завод працював на окупаційні війська) і знову відновлена у 1945 році, директором якого у післявоєнний час до 1950 року був Томащук. З 1950 по 1953 роки – Таран Микола Іванович, з 1953 по 2003 рік – Кметь Іван Трохимович.

Цегельний завод

В різні роки цегельний завод був підпорядкований різним заводоуправлінням:

•1958-1972 – Журавлівському заводоуправлінню;

•1972-1973 – Брацлавському;

•1973 – Шпиківському;

•1974-2003 – Тульчинському ПМК-19.

З 2003 року цегельний завод підпорядкований ТОВ «Агробудсервіс», директором якого є Грох Сергій Миколайович.

На заводі щороку збільшували випуск високоякісної цегли:

- до 1953 року виробляли 3 млн. цегли в рік.

Вся продукція завжди характеризувалась високою якістю, стійкістю до вологи і морозу.

Постійне вдосконалення технологічних процесів вироблення цегли створює нові можливості для поліпшення якості продукції, що випускається, розширення асортименту виробів. Так, з 1953 року процеси вироблення цегли стали механізованими, в рік виробляли вже понад 5 млн. цегли в рік, з 1985 – понад 6 млн.

Майстри формування цегли:

- Мельник Михайло Федорович;

- Темна Віра Миронівна.

Майстер випалювання цегли – Підопригора Олександр Миколайович.

1932 – 1933 роки - Голодомор. Під час голодомору люди в селі вмирали від голоду. В Нестерварській бібліотеці – філії зберігаються свідчення людей про голодомор у селі. Був випадок людоїдства. 9 квітня 1933 року у мешканки села Король Т. при проведені обшуку було знайдено людське м’ясо. Король Т. призналася, що вона вбила знайому Катерину, яка ночувала у неї. Під час голодомору були випадки, що вимирали цілі сім’ї.

У 1937 році було організовано перші комсомольські осередки, які очолював Кришталь Іван (Нестерварка), а в Кинашеві – Кришталь Іван.

У 1930 – 1950 роки відбувались масові репресії: розкуркулення, гоніння за підозрілими особами, ув’язнення і розстріли «ворогів народу». В Нестерварці розкуркулювали людей, які не бажали віддавати свої землі і йти працювати в колгосп, це – Кулика Федора, Кухтяк П., Перебейніс. У 1937 році забрали Кулика Федора як «ворога народу». Більше ніяких відомостей про нього немає.

У 30-х роках був відкритий перший Лікнеп (ліквідація неписьменності). Лікнеп був спрямований на подолання неписьменності серед населення і за Всесоюзним переписом населення 1936 року 85,3 % людності України було грамотним. Лікнеп було організовано у корчмі, де раніше знаходився клуб.

Перед Великою Вітчизняною війною колгосп імені Сталіна виріс в багатогалузеве господарство, яке славилося високими врожаями зернових і технічних культур.

Віроломний напад німецько-фашистських загарбників перервав невтомну працю трудівників села. Сотні воїнів та жителів села Нестерварки відстоювали честь своєї Батьківщини. Фашистські війська захопили Тульчинський район 23 липня 1941 року. Територія району, отже і села Нестерварки була підпорядкована румунській адміністрації у складі «Трансністрії». Настали нестерпні часи окупації. Спочатку окупації нестерварські і тульчинські євреї відпрацьовували на цегельному заводі.

В селі Нестерварка в 1942 - 1943 роках знаходився єврейський робочий табір. Розподілені в нього з різних міст і сіл євреї використовувалися на торф’яних розробках. За станом на 01.09.43 року в Нестерварку з Бессарабії і Буковини було доставлено 1590 євреїв, більшість з яких загинула.

15 березня 1944 року село Нестерварку було звільнено від німецько-фашистських загарбників військами 27 армії ІІІ повітрянодесантної дивізії під командуванням генерал-майора І. М. Конєва. Село визволяли і земляки: Дубков Іван, Ведешин Костянтин, Ковальов Григорій. Після війни вони проживали у селі Кинашів.

На території села знаходиться братська могила воїнам-визволителям, що загинули підчас визволення села. Прізвища полеглих воїнів-визволителів та мешканців села, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни, навічно вкарбовані у плити пам’ятника Воїнам – визволителям.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни трудівники села взялися за відновлення зруйнованого господарства. На колгоспних ланах вирощували високі врожаї зернових культур, цукрових буряків, кукурудзи, картоплі, широкого розвитку набуло тваринництво.

Передові механізатори: Бондар Іван Іванович, Норін Євграф Прокопович. Передовий ланковий по вирощуванню кукурудзи Перебейніс зайняв перше місце по республіці.

З метою збільшення продуктивності колгоспного виробництва господарство колгоспу ім. Сталіна села Нестерварки в 1958 році об’єдналося з двома колгоспами сусідніх сіл Кинашева і Мазурівки в одну сільськогосподарську артіль «Україна».

З 1961 року головою правління укріпленого колгоспу «Україна» був обраний Мозговий Микола Якович, демобілізований полковник авіації, який працював до 1978 року.

Згодом процвітало фермерство, підвищувались надої молока від кожної фуражної корови. За 1962 рік було надоєно по 3061 кг молока при зобов’язані 3000 кг. Провідною галуззю тваринництва також було свинарство. Відгодовували в рік по 3455 голів свиней, м’яса здавали по 3090 центнерів.

Передова доярка Сполітак Ганна Несторівна у 1976 році була нагороджена Орденом «Трудової слави» за високі виробничі показники, систематичне перевиконання норм вироблення і планів, за досягнення високої продуктивності тваринництва. Вона учасниця Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1956 року, нагороджена медаллю учасника ВСХВ, учасниця зльоту передовиків тваринництва Тульчинського району в липні 1974 року, за високі досягнення у тваринництві була нагороджена багатьма грамотами та знаками.

Мешканка села Нестерварка Поліщук Ніна Сазонівна можна сказати все своє життя проробила в колгоспі, має 48 років трудового стажу, працювала дояркою. За виняткові досягнення і успіхи в продуктивності тваринництва була нагороджена в 1971 році Орденом Леніна. Так же Орденом Леніна була нагороджена доярка Латкун Ганна Йосипівна.

З 1978 по 1995 рік головою колгоспу працював Чухно Андрій Дмитрович. У 1988 році екіпаж тракториста В.Д.Гончара у Нестерварці на сівбі озимої пшениці виконав норми на 115%.

Доярка колгоспу «Україна» Надія Андріївна Гордій надоювала на кожну корову зі своєї групи по 4000 кілограмів молока. Надія Андріївна не один рік очолювала змагання серед тваринників господарства, завжди відзначалась високою активністю у громадському житті колгоспу.

У 1994 році колгосп було реорганізовано в КСП (колективне сільськогосподарське підприємство).

1995 – 1998 роки – голова Вігор Микола Сергійович.

З 1998 року очолює господарство Лучко Андрій Андрійович.

В 1999 році КСП було реорганізовано в СТОВ (спільне товариство з обмеженою відповідальністю), яке 2001-го року було реорганізовано в ПСП (приватне сільськогосподарське підприємство) «Україна».

Протягом 1996 року минулого століття у Нестерварці тривало розпаювання колгоспних земель (земельних паїв – 1001), внаслідок якого земельні сертифікати на право власності на землю отримали 1230 мешканців села. Середній розмір земельного паю по селу складає 2,23 га.

Місцеве самоврядування на території села здійснює Кинашівська сільська рада у складі голови Новоруської Марії Володимирівни та 9 депутатів 5 скликання:

- Цюпко Сергій Іванович, охоронець «Тульчинм’ясо»;

- Бурлако Валентина Василівна, зав. МТФ ПСП «Україна»;

- Гоцуляк Володимир Володимирович, начальник райавтодору;

- Коваль Світлана Федорівна, зав. Нестерварською бібліотекою-філією;

- Трембовецька Тетяна Олександрівна, бухгалтер;

- Бабієнко Оксана Анатоліївна, музичний керівник дитячого садка;

- Шевчук Микола Олексійович, технік МБТІ;

- Царівська Світлана Анатоліївна, вихователь дитячого садка;

- Шмалюк Зінаїда Григорівна, головний бухгалтер сільської ради.

Коротко з історії сільської ради:

1936 - першим головою сільської ради села Нестерварки був Стаднюк Василь Семенович;

1957-1958 – Кукурудза Сергій;

1959 – Булєєва Тетяна, Макляков Андрій Іванович;

1960-1969 – Мозговий Микола Якович;

1969 – за рішенням Тульчинської районної ради народних депутатів було ліквідовано Нестерварську сільську раду і створено Кинашівську сільську раду, яка об’єднала три села: Кинашів, Нестерварку, Мазурівку. Головою було обрано Хавару Галину Митрофанівну;

1972-1976 – сільську раду очолила Щербань Зінаїда Тимофіївна;

1976 – Скринський Володимир Якович;

1980 – Бабак Анатолій Володимирович;

1981-1994 – сільським головою знову була обрана Щербань Зінаїда Тимофіївна.

Фото 2010 року

У 1994 році під час місцевих виборів сільським головою було обрано Новоруську Марію Володимирівну, яка беззмінно працює на цій посаді по сьогоднішній день.

Сільський голова Новоруська М.В. проводить нараду з бібліотечними працівниками сіл Кинашева, Мазурівки, Нестерварки

Народилася Марія Володимирівна Новоруська в селі Холодівка в сім’ї колгоспника. Батько Володимир Іванович шоферував, мати Євдокія Мартинівна працювала в буряківничій ланці. Крім Марії, в сім’ї виховувались ще брат та сестра. Середню школу закінчила на «відмінно». Після закінчення фізико-математичного факультету Одеського педінституту викладала фізику і математику в ПТУ-41, веттехнікумі. Врахувавши її активність у громадському житті, запропонували йти працювати в органи місцевого самоврядування. Марія Володимирівна з 1980 по 1994 рік працювала секретарем сільської ради.

Фото 2010 року

«…Врешті я усвідомила ту величезну відповідальність, яку взяла на себе, ставши сільським головою саме Кинашівської сільської ради. Необхідно було терміново вирішувати безліч проблемних питань підпорядкованої території, щоденно задовольняти потреби і запити мешканців сіл. Тож поставила собі чітку мету – зробити все можливе для відродження населених пунктів, домогтись поліпшення соціально-побутового обслуговування населення, зберегти надбання попередніх поколінь та створити умови для покращення життєдіяльності односельців.

Сьогодні я з впевненістю можу сказати, що опираючись на виконком, депутатів, і звичайно ж, апарат сільської ради, мені вдається втілювати в життя свою мету.

Я люблю свою роботу, я знаю кожну родину в територіальній громаді, де ця сім’я проживає і чим вона «дихає». Я пам’ятаю імена, а старших своїх односельців і по-батькові. Я в курсі їхніх успіхів і вдач, на жаль, бід і страждань. До речі, ми надаємо матеріальну допомогу жителям села. Виділяли і по 1 тис. грн., 1,5 тис. грн.. 3 тис. грн. на лікування і операцію. Якщо в нас є кошти, то ми обов’язково стараємось підтримати наші проблемні сім’ї.

Та й мене знають мої односельці і тільки їхня думка є для мене значимою. Тільки їхні вимоги можуть вплинути на мою позицію. Я, що народилась і виросла в селі, як ніхто знаю, що жителі села гідні кращої долі, спокою, впевненості у завтрашньому дні,» - заявляє Марія Володимирівна.

На початок 2009 року зведений бюджет сільської ради складав 2 млн.грн.

Вулиці села всі газифіковано, також всі установи села: школа, дитячий садок, бібліотека, лікарська амбулаторія. За рахунок одержаних коштів від податку з транспортних засобів було проведено ремонти доріг у селі Нестерварка по вулицях Набережна (3520 грн.), Червоноармійська (1250 грн.), Нечая (2736 грн.). Проведено такі ремонти і в селах Мазурівка та Кинашів. На освітлення вулиць територіальної громади виділено 2400 грн. і цей процес продовжуватиметься.

При сільській раді працює єдиний в Тульчинському районі сільський центр соціальної служби для молоді. Тепер сільський голова Марія Новоруська в курсі всіх молодіжних справ, адже центр займається реалізацією державної молодіжної політики шляхом надання психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, інформаційних та юридичних послуг сім’ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Марія Володимирівна Новоруська пишається і спортивною громадою сільської ради. Протягом останніх років команда стабільно виборює призові місця в обласних спортивних змаганнях серед територіальних громад області. Сьогодні в кабінеті голови красується 11 кубків, грамоти, дипломи за перемоги сільських спортсменів в різних видах спорту. В найближчих планах – відновити роботу стадіону в селі Нестерварка.

Останнім часом Кинашівська сільська рада бере активну участь у різних конкурсах проектів територіальних громад. Перемогли в швейцарсько-українському проекті підтримки децентралізації в Україні. Тепер 120 тис. грн.. буде використано для покращення і удосконалення системи водозабезпечення та водопостачання жителів села Нестерварки.

За багаторічну сумлінну працю в органах місцевого самоврядування, активну життєву позицію Марія Володимирівна Новоруська неодноразово відзначалася органами влади району та області. У 2008 році вона нагороджена грамотою за заслуги перед українською православною церквою. У 2008 році Кинашівська сільська рада зайняла 3 місце по підсумках рейтингової оцінки діяльності місцевих рад та грошовою винагородою за зайняте 2 місце в районі по підсумках участі в обласному конкурсі «На кращий стан приміщень бюджетних установ та прилеглих до них територій» та значну роботу ради по забезпеченню самодостатності територіальної громади. За результатами роботи 2009 року сільська рада посіла 2 місце по підсумках рейтингової оцінки, пропустивши вперед лише Тульчинську міську раду. А 14 грудня 2009 року Кинашівському сільському голові Новоруський М.В. було вручено Диплом за вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування і пам’ятний символічний знак – булаву. Кинашівська сільська рада занесена в Книгу пошани органів місцевого самоврядування України.

Нестерварський дитячий садок "Бобренятко"

На сьогодні село Нестерварка має 1081 двір, жителів - 2544. В тому числі працездатного населення – 1269, пенсіонерів – 850, учасників Великої Вітчизняної війни – 125, інвалідів Великої Вітчизняної війни – 17. Обслуговуються соціальною службою: дітей шкільного віку – 350, дітей дошкільного віку – 131, дітей-інвалідів – 8, багатодітних сімей – 9.

На території села працює загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, у якій станом на 01.01.2009 року навчається 120 учнів, дошкільний навчальний заклад «Бобренятко», який відвідують 55 дітей, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, сільська бібліотека-філія.

У 1985 році на кошти будівельної організації Тульчинської ПМК-19 побудовано дитячий садок. Всі витрати по утриманню дошкільного закладу взяла на себе ПМК-19. Святкове відкриття садка відбулося 1 січня 1985 року, на якому були представники обласної та районної ради, багато гостей з інших будівельних організацій. Начальник ПМК-19 Беккер Едуард Мойсейович вручив символічний ключ першій завідуючій дошкільного закладу Наталюк Наталії Анатоліївні.

Приміщення дитячого садка розраховано на 90 місць, це – 4 групи, з них 1 група ясельного віку. Перші працівники дитячого садка: Чала Т.М., Бондар Л.В., Стовбчаста Л.П. та багато інших.

В березні 1992 року Нестерварській дошкільний навчальний заклад «Бобренятко» був

переданий на баланс Кинашівської сільської ради. Уже на протязі багатьох років голова сільської ради Новоруська Марія Володимирівна надає велику допомогу дитячому садку: проведено газифікацію приміщення, частково замінено вікна на металопластикові, щорічно проводиться поточний ремонт.

Нестерварській дошкільний навчальний

заклад «Бобренятко», який очолює Альбіна Василівна Тимчик, переміг у рамках обласного конкурсу «На кращу бюджетну установу та прилеглу до неї територію». Активність та непосидючість завідуючої дають змогу залучати до вирішення проблем дитячої установи

приватних підприємців, депутатів різних рівнів, всіх, кому небайдуже, в яких умовах росте і виховується майбутнє покоління.

Нестерварська загальноосвітня школа І-ІІ ступені побудована на місці колишнього приміщення, в якому було лише кілька класів, а інші класи знаходились в приміщенні клубу, церкви, медпункту. Першим директором школи був вчитель історії Герасимов Іван Єфимович, його дружина викладала українську мову та літературу. Першим завучем був Левкопас Іван Васильович. На той час в школі було понад 500 учнів.

Нестерварська ЗОШ І - ІІ ступенів

З часу побудови школи пройшло близько 35 років. На місці чагарнику, що був біля школи, розрісся садок. За ці роки школа змінила п’ять керівників. Після першого директора Герасимова І.Є. директорами працювали Біленький Т.Г., Нікітчук П.Ф., Адаменко М.А. Нині школу очолює вчитель фізики та інформатики Шарлай Сергій Володимирович, мудра, гарна людина, яка працює на цій посаді понад 18 років. Школа нараховує 120 учнів та 19 вчителів. Діють кабінети фізики і хімії, біології, кабінет інформатики. Школа завжди славилася своїми традиціями і у своїй роботі орієнтувалась на краще, втілювала новітні технології й методи освіти. Комп’ютеризація освіти – це найсучасний, найпрогресивний метод, який є додатковим стимулюючим фактором в процесі навчання. А вчитель виступає лише помічником у творчому процесі оволодіння знаннями. Кабінет інформатики Нестерварської ЗОШ обладнаний 10 комп’ютерами, на всіх комп’ютерах встановлено операційну систему Windows XP Professional.

З 2008 року у селі створена на базі ФАПу лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, є денний стаціонар. Колектив медпрацівників очолює головний лікар Світлана Михайлівна Герасимчук. Діагноз, встановлений хворому Сергієм Олексійовичем Верисом, обов’язково підтвердиться вузькими спеціалістами. Це пояснюється просто – досвід, знання, стаж роботи. Абсолютно безболісно з надзвичайно приємною і заспокійливою посмішкою зробить ін’єкцію медична сестра Людмила Володимирівна Гаврилюк. Про здоров’я майбутніх мам дбає акушерка Лариса Василівна Янчук. Чимало обов’язків і у молодших медичних сестер Надії Дмитрівни Верис, Людмили Володимирівни Буженко. Кваліфіковану медичну допомогу надасть і лікар-стоматолог Сергій Петрович Мазур.